Якщо запитаєте мене, між якими великими містами України найжахливіша дорога, відповідь не змусить себе чекати. Звісно ж, це дорога Одеса—Дніпропетровськ.
Так, це автомобільна дорога. Є ще потяги, але і з ними теж не все так просто. Між містами курсує кілька поїздів: 10 годин, 14 годин і 17 годин у дорозі.
500 кілометрів за 17 годин, Карле!
Десятигодинний потяг ходить раз на 2 дні, що трохи ускладнює планування поїздки.
Ми їхали саме таким. У підсумку потяг виявився цілком непоганим, температура вночі була оптимальна для сну, а за стінкою в сусідньому купе іноді нескромно постогнувала парочка.
Одеса зустріла теплою, як для середини жовтня, погодою та п’ятничним настроєм, який читався в очах перехожих.
Як житло на кілька днів ми обрали просту однокімнатну квартиру в центрі, на доволі тихій вулиці. Коли прийшли туди, виявилося, що квартира — це переобладнана під квартиру кімната в комуналці. Загалом це непогано, просто трохи незвично виходити зі своєї квартири в коридор комунальної квартири. Чотириметрові стелі змушують частіше дивитися вгору: після стандартних 2.50 м почуваєшся дуже маленьким на тлі такого масштабу. Квартира й сусіди — все в дусі одеського колориту.
Одеса — місто котів. Ні в якому іншому місті я не зустрічав такої кількості котячих, причому цікаво, що часто вони не гуляють поодинці — обов’язково де один, там і другий.
Є щось особливе в морських пляжах у холодну пору року. Можливо, причина в приємній порожнечі, яка підштовхує до роздумів. Або в псові, схожому на коргі, який випиває твою каву, щойно поставлену на пісок. А коли кофеїн подіє, він уже носиться порожнім пляжем із якоюсь шкарпеткою в зубах.
А ще Одеса — місто, в яке хочеться повернутися, щоб знову насититися архітектурою, гастрономією та холодним морем.