Ким би ми не були, іноді нам потрібно багато часу, щоб оцінити себе належним чином.
Жив собі каменяр, який був незадоволений собою і своїм становищем у суспільстві.
Якось, проходячи повз будинок багатого торговця, він випадково зазирнув у відчинені двері й побачив, що в будинку багато прекрасних речей і поважних гостей. Каменяр позаздрив могутності й багатству торговця й подумав, як було б добре, якби він теж був торговцем. Тоді йому не довелося б тягнути жалюгідне існування каменяра.
На його велике здивування, він одразу перетворився на торговця, який мав таке багатство й могутність, про які раніше не міг і мріяти. Безліч менш заможних людей заздрили йому й ненавиділи його. Але одного разу повз його дім у паланкіні пронесли важливого сановника, якого супроводжував великий почет і солдати, що били в гонг. Усі жителі, хоч би якими багатими вони були, мусили шанобливо вклонитися процесії. «Ось у кого справжня сила! — подумав колишній каменяр. — Хочу і я бути важливим сановником!»
І він став важливим сановником, якого носили в паланкіні, оздобленому вишивкою, а всі довкола, схиляючись перед ним, боялися його й ненавиділи. Якось видався дуже спекотний день, і сановник почувався вкрай погано в душному й запиленому паланкіні. Він підвів очі до сонця, яке гордо сяяло в небі, не зважаючи на сановника анітрохи. «Ось у кого справжня сила! — подумав він. — Хочу бути сонцем!»
І він став сонцем, яке безжально світило з неба на землю й випалювало поля. Усі селяни та робітники проклинали його. Але раптом величезна чорна хмара закрила від нього землю, і його промені не могли крізь неї пробитися. «Ось у кого справжня сила! — подумав він. — Хочу бути хмарою!»
І він став хмарою, що лила дощем і затоплювала поля та села. І знову всі сипали на нього прокльони. Та раптом він відчув, що якась сила відносить його вбік. Це був вітер. «Ось у кого справжня сила! — подумав він. — Хочу бути вітром!»
І він став вітром, який зривав черепицю з дахів і виривав з корінням дерева. Люди ненавиділи його й ховалися. Але невдовзі він натрапив на перешкоду, що не піддавалася йому, хоч би як сильно він дув. Це був величезний камінь, ціла скеля. «Ось у кого справжня сила! — подумав він. — Хочу бути скелею!»
І він став могутньою скелею, що мала найбільшу силу у світі. Але за деякий час він почув стукіт молотка, який забивав зубило в тіло скелі, й відчув, як у ньому щось змінюється. «Хто може бути сильнішим за мене?» — здивувався він. Поглянувши вниз, він побачив біля свого підніжжя постать каменяра.